ВОНА ВСЕ ЖИТТЯ ПРОЖИЛА У СЕЛІ І ОТ НА СТАРОСТІ ЛІТ ЗМУШЕНА БУЛА ЖИТИ У СИНОВІЙ КВАРТИРІ РАЗОМ З НЕВІСТКОЮ. І ВЖЕ ЗОВСІМ НЕЗАБАРОМ БАБУСЯ ПОМІТИЛА, ЩО СИН З НЕВІСТКОЮ ЩОВЕЧОРА ШЕПОЧУТЬСЯ НА КУХНІ …

Марія все життя прожила у селі і от на старості змушена була жити в квартирі сина й невістки. Вона переживала, думала, що всім заважає. Якось вона попросила сина відвезти її в село до сусідки Ганни. – Синку, ми будемо удвох з нею жити, ми подруги. – Мамо, бабусі Ганни не стало… Вже два місяці як. Марія заплакала. А згодом вона помітила, що син з невісткою щовечора шепочуться на кухні …

Марія Іванівна все своє життя жила у селі. Їй уже сімдесят сім років, шість років тому не стало її чоловіка.

Жила вона у старій обмазаній глиною хатинці, яку її чоловік побудував, як тільки вони одружилися.

Було в них і господарство – корова, гуси, кури…

Але зараз вона жила сама з кішкою, роки вже не ті, щоб тримати господарство…

Виростили вони з чоловіком двох синів. Старший Олександр із сім’єю жив за кордоном, а молодший Юрій – неподалік в райцентрі, за десять кілометрів від села.

Юрій жив з дружиною Катею та донькою Мариною. Обоє працюють, а онучка навчається в інституті.

І раптом сталося нещастя – Марія Іванівна прокинулася зранку від дивного запаху… Все сталося через стару піч. Хоч і збіглося ледь не все село допомагати, але залишилася Марія Іванівна без дому, і взагалі без усього… Одна кішка лишилася.

Приїхав син Юрій, і забрав матір до себе у міську двокімнатну квартиру разом із кішкою.

Стосунки з невісткою Катею були хороші, вона працює. З роботи прийде і одразу на кухню.

Марія Іванівна намагалася допомагати їй, але Катя завжди казала, щоб бабуся відпочивала, вона все зробить сама.

А Марія почувалася не при ділі, вона ж звикла в селі все по дому сама робити і на городі.

Та найбільше бабусю обтяжувало те, що вона живе у кімнаті онуки Марини. Вона студентка, і через бабусю не може запросити у гості подружок. Марія Іванівна переживала, а Марина їй казала:

-Та ти що, бабусю, зараз інший час, я з подружками спілкуюсь в інтернеті.

-Ну, як це в інтернеті? Що це за таке спілкування? Навіть чаю не попити разом, не почастувати, – їй це було не зрозуміти.

Бабуся не хотіла бути тягарем дітям, намагалася хоч пил протерти, або посуд вимити, але у неї все виходило повільно, не як у Каті.

Довго вона думала, і попросила сина відвезти її в село до сусідки Ганни:

-Синку, ми будемо удвох з нею жити в неї, ми подруги та сусіди, завжди дружили. А ви будете нас відвідувати, мені не хочеться вам надокучати.

-Мамо, не хотів тебе засмучувати, але бабусі Ганни не стало… Вже минуло два місяці.

-А що мені нічого не сказали? – заплакала Марія Іванівна, – дуже шкода їй було подругу.

-Я ж говорю – не хотіли тебе засмучувати…

Минув деякий час, син з невісткою щось шепотілися між собою, при бабусі нічого не говорили.

Марина теж не знала, про що вони шепочуться, як не випитувала бабуся.

Юрій іноді приїжджав додому дуже пізно, а на вихідні так взагалі його не було. А Марія Іванівна мучили все думала, що вона їйм тут заважає.

І одного разу вона заявила:

-Діти мої, я твердо вирішила, що ви повинні мене влаштувати в будинок для людей похилого віку.

Будь ласка, не ображайтеся, мені там буде добре, там є з ким спілкуватися, а якщо грошей потрібно, то продайте мою ділянку в селі, небагато звісно грошей, але все ж, хоч якусь суму можна буде виручити з продажу.

Катя з Мариною обурилися:

-Бабуся, ти що, як це ми тебе відправимо кудись, а ми, що тобі набридли?

Марія Іванівна відповіла:

-Не ображайтеся, але квартира невелика, і мені здається, що я вам заважаю.

Найбільше обурювалася онука, їй шкода було бабусю. Але час минав, а Марія Іванівна поступово привчала їх до думки про будинок для людей похилого віку. Вона навіть Юрієві сказала:

-Синку, давай займися документами, я твердо вирішила.

Вона бачила, що Юрій приїжджає з якимись документами, і вирішила, що він почав оформлення.

Він все казав матері, що там якась бюрократія, але він оформляє, поставили в чергу, треба почекати.

Марія Іванівна чекала, ось уже літо закінчується, часу багато минуло, що там за черга така?

У суботу Юрій зранку поїхав і навіть не приїхав додому, заявився лише надвечір у неділю.

Бабуся переживала, а Катя казала, що все гаразд, вона з чоловіком на зв’язку.

Увечері в неділю він приїхав, і довго про щось знову шепотівся з Катею на кухні, бабуся не чула про що.

Вранці син сказав:

-Ну що мамо, давай збирайся, поїдемо, я домовився з директором будинку, буде тобі ліжко там.

Марія Іванівна зібралася швидко, речей у неї не багато, було.

Стало їй сумно, навіть заплакала…

Що там на неї чекає?

Але вона вирішила – їхати, значить треба їхати.

Син із дружиною допомогли бабусі сісти на заднє сидіння в машині, та й поїхали. Дороги вона не знала, їхали через річку, а потім повернули на якусь знайому дорогу.

-А де знаходиться цей будинок, щось дорога знайома? – запитала вона.

-Не хвилюйся, мамо, скоро приїдемо, – весело озвався син.

Вони заїхали до її села і під’їхали до якогось нового будинку.

Юрій допоміг матері вийти з машини.

Марія Іванівна здивовано дивилася на новий будинок на своїй ділянці, а біля воріт стояла її рідна, молодша сестра Віра, яка жила в іншому селі теж одна.

Марія Іванівна заплющила очі, потім розплющила, ні, все наяву.

Вона нічого не розуміла, а сестра її вже обіймала.

-Мамо, це такий сюрприз від нас. Правда довго трохи, але треба було побудувати будинок, оформити документи. Ми взяли невелику суму в кредит, а решту Сашко, твій старший син надіслав.

Незабаром він приїде до тебе в гості. А тітка Віра вирішила переїхати до тебе.

Будинок у неї зовсім старий, а у тебе тепер аж три кімнати, кухня велика, благоустрій, вода, навіть туалет у хаті.

Юрій додав:

-Потрібно ще на подвірʼї альтанку зробити, ну нічого, збудуємо, ось Сашко приїде у відпустку, ми з ним і зробимо.

Ходімо ще курник подивишся, а то як ти без курочок будеш.

А Віра сказала, що привезе свою козу, вона поки що у неї в селі, сусідка приглядає за нею. А згодом і кішку сюди привеземо.

А Марія Іванова то плакала, то сміялася, всіх по черзі обіймала, ніяк не очікувала вона побачити такий сюрприз.

Це вони, її рідні та кохані постаралися для своєї мами…

ВОНА ВСЕ ЖИТТЯ ПРОЖИЛА У СЕЛІ І ОТ НА СТАРОСТІ ЛІТ ЗМУШЕНА БУЛА ЖИТИ У СИНОВІЙ КВАРТИРІ РАЗОМ З НЕВІСТКОЮ. І ВЖЕ ЗОВСІМ НЕЗАБАРОМ БАБУСЯ ПОМІТИЛА, ЩО СИН З НЕВІСТКОЮ ЩОВЕЧОРА ШЕПОЧУТЬСЯ НА КУХНІ …
«С чего она думает, что ей до сих пор 18? Ее время давно прошло» — критика от Соседова в сторону Пугачевой